СКОВОРОДИ ЗОРЯ У ВІЧНІСТЬ ПРОМОВЛЯ.

Видатний український філософ-містик, богослов, поет та педагог був чи не найцікавішою постаттю історії українського духу. Офіційних даних щодо цієї постаті, яка стала мегапопулярною вже за життя, збереглося небагато. Натомість є чимало легенд.

Одна з найвідоміших легенд про Сковороду полягає у тому, що Григорій Савич умів передбачати долю. Доводять це двома історіями. Перша розповідає про його гостини у Києві. Мовляв, одного разу він приїздив у гості до друга Іустина.

Пішов прогулятися Подолом – аж раптом відчув трупний запах. Сковорода зібрав речі і поїхав геть з міста, а за кілька тижнів у Києві розпочалася епідемія чуми, а місто закрили.

За іншою легендою, Григорій Савич точно знав дату своєї смерті. За переказами, 9 листопада 1794 року після обіду поет узяв лопату, викопав собі могилу, потім пішов у кімнату, надів чисту білизну, підклав під голову сумку з власними пожитками і ліг спати, ніколи більше не прокинувшись.

 

Цікаві факти із життя відомого українського філософа

 

Був загадковим від народження

Про більш-менш точну дату народження Григорія Варсавича (Савовича) Сковороди (1722 рік) стало відомо лише через 200 років після цієї події – саме тоді дослідники віднайшли в одному із його листів згадку про святкування власного дня народження (датами й святкуваннями він взагалі не дуже переймався). Мандрівний філософ походив із родини спадкових козаків з Полтавщини.

Не мав вищої освіти, але був розумакою

Сковорода мав виняткові здібності до навчання. Вже у 16 років вступив до Києво-Могилянської академії, першого вишу в Україні, де вивчав церковнослов’янську й латину. Проте вищої освіти він так і не здобув (хоча й згодом не раз намагався у кращих університетах Будапешта, Відня, Братислави), але сам досконало оволодів багатьма мовами, такими, як єврейська, грецька, польська, німецька, італійська та французька.

Був блогером свого часу

За життя Сковороди не було надруковано жодного його твору, хоча в рукописному варіанті вони існували (переважно староукраїнською та латинською). Але він був добре знаний – на кшталт сучасних блогерів. Вважався основоположником жанру байки в українській літературі. Загалом Сковорода написав 17 філософських творів і 7 перекладів. Найвідомішими є його твори «Сад божественних пісень», «Жінка Лотова», «Байки Харківські».

Найвище цінував свободу

Сковорода по-різному підписувався – часом подвійним іменем Григорій вар Сава Сковорода, часом Даниїл Майнгард. Ще називав себе Варсавою, тобто сином свободи. Це дійсно важило для нього багато – головним сенсом людського існування він вважав духовну свободу й самопізнання. Тому Григорій навіть не одружився, хоча й хотів, і був закоханий. Але прагнення до свободи переважило, і він покинув наречену просто на весіллі. Й, подейкують, свідомо зарікся від інтимного життя.

Насправді невідомо, який мав вигляд

Сковорода уявляється нам стриженим під горщик вічним студентом (хоча помер він у 71 рік). Але всі його портрети є копіями з міфічного оригіналу – гравюри з нібито прижиттєвого портрета, який колись кимось був завезений у Москву (його ніхто не бачив). Отже, Сковорода міг виглядати абсолютно інакше. В будь-якому разі, треба ж якось його уявляти.

Як став панібратським Савичем

Савич – це ніби друге ім’я Сковороди, наче він є для всіх товаришем. «Винен» у цьому той самий Кавалерідзе, автор його пам’ятника, встановленого у 1976-му в Києві навпроти корпусу Могилянки.

Загалом скульптор є автором багатьох пам’ятників Сковороди й режисером фільму про нього, куди він сам добирав актора, і вже там фігурував Савич. Кавалерідзе посприяв тому, щоб образ Сковороди став рухомим, мандрівним – бідним студентом-бурсаком. Тож і Варсавича спростили до Савича, який вештається по землі, аби сходити Україну ногами.

Був неординарним вчителем

За часів вчителювання у Харківському колегіумі Сковорода мав власну систему оцінювання. Замість балів він писав таке: «туповат», «вельми туп», «туп», «сущая бестолковщина». Або: «понят», «весьма понят», «напевно понят», «возможно не понят». Або ж: «остр», «вельми остр», «зверок вострой», тобто той, що знання хапає на льоту.

Потім він відмовився від стезі учителя – не ходив по хатах, не вчив селянських дітей. Це міф. Він був тим, кого запрошували для бесід, адже розмова заміняла у ті часи сучасні інтернет, телебачення, радіо.

Любив дороге й вишукане

Сковороду часто зображують таким бродягою, що жив, де приймуть. Але це не так. Він дійсно любив ходити пішки та влітку жив у лісах-полях, а взимку – по хатах та монастирях. Спав не більше чотирьох годин на добу й був бадьорий. Але при цьому він полюбляв вишукані й дорогі речі. Так, наприклад, його заможні друзі висилали йому окуляри, які було непросто дістати в ті часи, дорогі музичні інструменти, виконані на замовлення за кордоном, сир пармезан, привезений з Європи.

Не терпів москалів

У своїх філософських трактатах Сковорода писав про свободу особистості в кожному, тобто був демократом. І гнобителів не любив. Якось Катерина ІІ забажала побачити вже відомого українського філософа особисто. Він прибув на її запрошення до палацу. Коли цариця зайшла до зали, всі присутні вклонилися, окрім Сковороди. Катерина розгнівалась: як так, чому? А він відповів: «Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся». Потім, кажуть, імператриця запрошувала його лишитися при дворі співаком, але він відмовився.

Вмів передбачати долю

На підтвердження цього є дві бувальщини. Перша – про його гостини у Києві, коли він приїхав до друга Іустина. Пішов прогулятися Подолом, аж раптом відчув трупний запах. Тоді Сковорода зібрав речі й поїхав геть, а за кілька тижнів у Києві розпочалася епідемія чуми. Друга – про відчуття своєї смерті. 9 листопада 1794 року по обіді він узяв лопату, викопав собі могилу, уславши її дубовим листям. Зайшов до хати, перевдягнувся у чисте, поклав торбу під очі й заснув вічним сном. А щоб померти, він навмисно прийшов у своє улюблене село Іванівка, що на Харківщині.