Зустріч з письменницею – казкаркою Зоєю Петрикович

Зустріч з письменницею – казкаркою  Зоєю Петрикович

 В Долинській загальноосвітній школі  № 2 в рамках тижня книги відбулася   зустріч  учнів 6 та 7 класів з письменницею – казкаркою Зоєю Петрикевич. Письменниця  презентувала свою другу книгу казок «Я навчу тебе любити небо» Зоя Вікторівна  розповіла дітям про себе, свої мрії, своє життя.

Хлопчикам та дівчаткам було цікаво все- як пишуться казки, які пригоди очікують героїв, коли почала вона писати казки, чи пише казкарка вірші  і т.п.    

Зоя Петрикович охоче відповідала допитливим учням. І дала таку пораду :

«Різні бувають думки: добрі і злі, веселі і сумні, бувають звичайні буденні, а бувають – казкові. А які різноманітні сни вирують у просторі ночі, коли засинають міста і села! І що вже казати про мрії! Вони втілюють у собі все те, чого потаємне бажає людина, чого прагне досягнути в житті, що зустрічається в її снах. Та ніхто не мріє так яскраво, як діти. Їхні мрії схожі на різнокольорових метеликів або птахів. Це мрії, в яких живуть казки і дива ».

Казкарка  із задоволенням фотографувалася с учнями, роздавала їм автографи , давала поради. На закінчення зустрічі нею була подарована нова книга шкільній бібліотеці

 Побажання від письменниці- « Хай ваші бажання будуть добрими та світлими!»

БІЙ ПІД КРУТАМИ

БІЙ ПІД КРУТАМИ

Сторінка історії українського народу

«Любіть Україну, як вірні сини,

 Віддати життя їй готові,

Як юні сини, що життя віддали

Під Крутами всі, як герої».

Василь Криволап.

Український народ щороку вшановує пам’ять молодих борців за волю, полеглих під залізничною станцією Крути,що у Чернігівській області. Ця битва, яку небезпідставно порівнюють зі всесвітньо відомим боєм під Фермопілами, стала символом героїзму та відданості Українській державі й національній ідеї, а її дата

–29 січня 1918 року –днем національної трагедії. На початку січня 1918р. конфлікт між соціальною і національною революціями РНК РСФРР і Центральною радою УНР, який до того , незважаючи на офіційно оголошений стан війни ,протікав мляво, виливався  більше у спроби виходу з кризи дипломатичними засобами ,врешті переріс у воєнну фазу. З Харкова і Катеринаслава у напрямку Києва рушили червоногвардійські загони.

Саме на початку січня 1918р. на зборах студентів молодших курсів Київського уіверситету Св. Володимира і новозаснованого Українського народного університету, скликаних за ініціативою студентів -галичан, було ухвалено приступити до створення студентського куреня Січових стрільців для участі в боротьбі проти радянських військ. Окрім студентів до складу куреня було залучено учнів двох старших класів 2-ї Української ім. Кирило -Мефодіївського братства гімназії.Сформована поспіхом перша сотня куреня –116 погано обмундированих, необстріляних і практично ненавчених юнаків, 27 січня направилася назустріч наступаючим червоним частинам, зайняла

позиції біля залізничної станції Крути поряд із двома сотнями юнаків Військової школи.Військове становище УНР на той час стало катастрофічним. На Київ рухалися з фронтів частини революційних солдатів. Загальна кількість більшовицьких військ за різними оцінками коливалась від 6 до 10 тис. багнетів.За таких обставин сотня студентського куреня і дві сотні юнкерів виявилися єдиним підрозділом, який 29 січня 1918 р. прийняв бій з авангардними частинами червоних загонів. Сили були явно нерівними. Переважна більшість студентів була без жодної військової підготовки, дві

швидкосформовані сотні мали недостатньо боєприпасів та були погано озброєні.

Мали лише 16 кулеметів та саморобний бронепоїзд у вигляді артилерійської гармати на залізничній платформі. На додаток, вже під час самого бою, приєдналося ще й 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва. Не витримавши натиску і зазнавши втрат, студенти відійшли з позицій відкритого поля до станції і ешелоном відїхали у напрямку Київа. Організованому здійсненню останньої операції допомогло те, що юнаки завчасно розібрали залізничні колії і відірвалися від переслідувачів.

Існує значний різнобій у визначенні дійсної маштабності бою, його тривалості, кровопролитності, кількості загиблих. Студенти і юнкери не лише довгий час стримували навалу кількісно переважаючих у багато разів вояків - професіоналів,

а й кидались у контратаки. Не ставлячи під сумнів самопожертви юних захисників національної державності,не можна, водночас, не зауважити,що то взагалі був єдиний бій за УНР, Центральну раду.За девять місяців Української революції не знайшлося інших сил для її оборони, крім тих, що зібралися під Крутами, то її доля була вирішена.

Патріотична молодь загинула за українську ідею, за УНР.29 січня цього року виповнюється 99років відтоді, як у бою під станцією Крути загинули 300 київських студентів і гімназистів, захищаючи молоду Українську Державу, вступили в бій із шіститисячним більшовистським військом під командуванням Михайла Муравйова, що вело наступ на Київ. Точна кількість загиблих студентів офіційно ніде не зафіксовано. Зі слів очевидців, з боку України того дня загинуло більше 250 -ти вояків. Станом на сьогодні відомі імена 28студентів, яких більшовики взяли в полон, а потім розстріляли. В березні 1918-го року їх тіла було урочисто перепоховано на Аскольдовій могилі у Києві. 

Трагедія Бабиного Яру

Трагедія Бабиного Яру

Бабин Яр — урочище на північно-західній околиці Києва. Простягається від вулиці Фрунзе в напрямку вулиці Мельникова між Кирилівською церквою і вулицею Олени Теліги.

Масові розстріли у Бабиному Ярі

Пам'ятник радянським громадянам

 і військовополоненим, розстріляним німецькими фашистами в Бабиному Ярі

Під час німецької окупації Києва у 1941—1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення і радянських військовополонених; євреїв та циган — за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших. Лише за два дні 29 та 30 вересня 1941-го року тут розстріляли майже 34 тисячі євреїв.

Менора: Пам'ятник знищеним у Бабиному Ярі євреям

Пам'ятник дітям, знищеним у Бабиному Ярі

Масові розстріли у Бабиному Ярі та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року — трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка (за деякими даними частина з футболістів були членами НКВД, що і стало причиною розстрілу), що дало привід для створення після війни легенди про так званий «матч смерті». У 1941—1943 роках у Бабиному Ярі був розстріляний 621 член ОУН, серед них і відома українська поетеса Олена Теліга разом із чоловіком.

У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Ярі — приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч осіб. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі наводилася оцінка близько 100 тисяч осіб, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.