ОДНА ЄДИНА СОБОРНА УКРАЇНА

 

Щороку 22 січня українці відзначають одне із найважливіших свят, нерозривно пов’язане зі здобуттям незалежності. Це День Соборності України.

Буремні події національно-визвольних змагань посприяли проголошенню Акту Злуки, який було офіційно підписано 1919 року між представниками УНР (Української Народної Республіки) та ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки). Саме ця подія документально засвідчила об’єднання незалежних українських земель.

Соборність – це незалежність

22 січня 1919 року, оголошуючи Акт Злуки західних та східних українських земель, усі навколо розуміли, що буде створено нову державу.

Упродовж довгих століть Україна залишалася поділеною між Російською та Австро-Угорською імперіями. Завершення Першої світової війни та початок революції посприяли боротьбі українців за незалежність.

Саме тому 22 січня важливо святкувати як День Соборності, так і День Першої Незалежності України.

Історики переконують, що святкування Дня Соборності засвідчує спадкоємність української державної традиції у минулому столітті.

Держава проіснувала менше 200 днів

Справді, об’єднана Українська Держава формально проіснувала лише 175 днів – до середини липня того ж 1919 року.

Події національно-визвольних змагань змогли як згуртувати, так і роз’єднати тогочасних українських лідерів.

На тлі боротьби за владу буржуазно-демократичний лад ЗУНР розминувся із радикалізмом національно-соціалістичної УНР.

Де-юре Акт Злуки було скасовано 20 грудня 1919 року на засіданні уряду ЗУНР у Відні. Свій підпис про одностороннє скасування документа поставив Євген Петрушевич.

Що згадували очевидці

Події 22 січня 1919 року у Києві на власні очі бачили тисячі українців. Їхні спогади у невеличкій статті зібрав професор Левко Лукасевич.

Ось яким запам’ятався перший День Соборності киянам.

– Стоїть морозний день, дерева покриті інеєм. З самого ранку місто набуло урочистого вигляду.

Будинки прикрашено національними прапорами й транспарантами. На балконах вивішено килими й полотна з яскравими українськими малюнками.

З-поміж них вирізняється дім, у котрім розміщена центральна контора телеграфу та будинок київського губерніального земства. На балконах цих будинків стоять портрети й погруддя Шевченка, прибрані національними стрічками й прапорами.

Тріумфальну арку при вході з Володимирської вулиці на Софійську площу, було прикрашено зверху і з боків старовинними гербами України й Галичини. По всій площі було прибито до стовпів різні герби українських губерній та плакати.

– Із численних присутніх делегацій першими прийшли

працівники залізниць із великим національним прапором, на якому було написано: “Слава українським Героям!”.

Опісля почали приходити делегації від окремих міністерств та інших установ, хресні ходи з усіх київських церков.

 

На площі робиться дедалі тісніше.

О 12 годині проти Софійського собору стають в колони члени Трудового Конгресу на чолі з тимчасовою колегією, делегація від Галичини й Буковини, старшиниукраїнських галицьких полків, що перебувають у Києві і члени Національного Українського Союзу.

– Військовий оркестр грає національний гімн. Чути нові поклики “Слава”. На площі настає тиша. Наступає найурочистіший момент сьогоднішнього свята.

Ставши обличчям до членів Директорії державний секретар, др. Л. Цегельський оповіщає таку грамоту Української Національної Ради про обʼєднання Західної Української Республіки з Великою Східною Україною:

“Українська Національна Рада, виконуючи право самоозначення Українського Народу, проголошує торжественно зʼєднання з нинішним днем ЗУHP з УНР в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку”.

Хто з президентів хотів скасувати свято

День Соборності в Україні почали відзначати за часів президентства Леоніда Кучми, у 1999 році.

Відтоді щороку українці пишно відзначали цей день. Особливою традицією стало об’єднання цілих областей у так звані живі ланцюги. Люди стояли пліч-о-пліч, тримаючись за руки – таким був символ соборності України.

Однак прихід до влади Віктора Януковича дещо змінив формат і зміст свята.

Наприкінці 2011 року святкування Дня Соборності на офіційному рівні було скасовано. Також змінили і назву самого свята – тимчасово це був День Соборності та Свободи України.

Таким чином Янукович скасував указ Віктора Ющенка про День Свободи 22 листопада. Цього дня у 2004 році почалися масові акції протесту проти фальсифікації виборів президента, які увійдуть в історію як Помаранчева революція.

Саме свято Соборності було відновлено лише у листопаді 2014 року. Відповідний указ підписав президент Петро Порошенко.

Фільми про День Соборності

Після встановлення незалежності України у 1991 році вітчизняний кінематограф не оминув тему Дня Соборності.

До 2022 року дійшло чимало документальних та художніх фільмів, що описують події того часу.

Ось найцікавіші з них:

1.      Апельсинова долька, 2004. Режисер – Ігор Кобрин.

2.      Українська революція. Втрачена держава, 2007. Режисер – Сергій Братішко.

3.      Київ. Епоха переворотів, 2011. Режисер – Віталій Загоруйко.

4.      Акт Злуки: відтворення історичної правди, 2011. Режисер – Тарас Каляндрук.

5.      Герої України. Крути. Перша Незалежність, 2014. Режисер – Сніжана Потапчук.

 

 

ДО 85-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ СТУСА

6 цікавих фактів про Василя Стуса

Робив промо української мови, коли це ще не було мейнстрімом

Василь Стус був учителем. Після закінчення педагогічного інституту в місті Сталіно (тепер Донецьк) та армії він викладав українську мову та літературу у школі Горлівки. Але тоді радянська влада вважала українську мову "неперспективною" і всіляко витісняла її зі шкільної програми.

Тож, батьки учнів часто писали заяви на звільнення своїх дітей від вивчення української. Проте Василь Стус завжди намагався зробити свої уроки цікавими, використовуючи те, що у сучасному світі називають сторітелінгом: він розповідав дітям історії з українського минулого та читав власні поезії. Так учні принаймні постійно чули від нього українську мову і не втрачали до неї інтересу.

Захищав політв’язнів

Всі хоча б раз в житті чули його фразу: "Хто проти тиранії — встаньте". Її Стус вигукнув на повний голос під час прем’єри стрічки Параджанова "Тіні забутих предків" у кінотеатрі "Україна". Це сталося 4 вересня 1965 року, а рівно через 20 років у цей день Стус загадково загинув в в’язниці.

Учасники прем’єри фільму розповідають, що не домовлялися про акцію протесту. Але коли Іван Дзюба розповів про масові арешти української інтелігенції, Стус не міг змовчати. У залі одразу з’явилися працівники служби безпеки і арештували багатьох глядачів, а самого Стуса тоді відрахували з аспірантури.

Протестував проти знищення української культури

Василь Стус за кілька днів до першого арешту, який стався 12 січня 1972 року, разом із друзями-письменниками ходили різдвяним вертепом у Львові. Так вони протестували проти політики заборони українських національних традицій.

Натомість зібрані гроші (250 рублів) вони планували передати для допомоги політв’язням та їхнім рідним. Проте, як тільки Василь Стус повернувся до Києва, його та ще 18 учасників коляди заарештували.

Саме тоді під час обшуку в Стуса вилучили понад 500 оригінальних віршів, десятки статей, переклади поезії — загалом, усі праці, що він писав упродовж 15 років.

Навчився жити і працювати у повній ізоляції

Із 47 років життя щонайменше 13 років Василь Стус провів у слідчих ізоляторах, камерах-одиночках, карцерах та на каторжній роботі. А коли Стуса заарештували вдруге у 1980 році, його засудили до 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Він кілька років взагалі не бачився з рідним. Але попри це поет не припиняв писати, навіть у багаторічній ізоляції.

Писав таборові "блоги"

Останні тексти Василя Стуса – це таборові "блоги" (так їх називає автор книжки "Справа Василя Стуса" Вахтанг Кіпіані). У них поет висловив власні роздуми про життя та написав історії людей, які разом із ним відбували покарання.

А для того, щоб ці тексти не помітили наглядачі табору, Стус писав їх дрібним почерком на тонких смужках технічного паперу. І врятувати ці 16 нотаток змогла дружина литовського політв’язня Баліса Гаяускаса Ірена – вона на собі вивезла тексти Стуса на свободу. Згодом їх видали під назвою «З таборового зошита».

Навчав і виховував сина дистанційно

Через арешти Стус був із сином лише в його ранньому дитинстві та 9 місяців між першим і другим ув’язненням. Поета вдруге засудили 15 травня 1980 року, коли Дмитрові було лише 14 років.

Тоді, згадує Дмитро Стус, він поздавав борги з російської літератури у школі і збирався йти на футбол, але вдома вже був обшук. Того дня вони з батьком бачилися востаннє.

Проте Василь Стус продовжував займатися вихованням сина дистанційно – через листи. У них він радив синові, що читати, пропонував поміркувати над певними творами, надсилав переклади поезій, давав настанови.

Ось кілька головних з них:

• "Ти повинен мати міцне тіло. Для цього тобі потрібно: розвивати ноги (вони в тебе слабкі), виправляти поставу (ти горбишся). Допомагати мамі в домашній роботі".

• "Вчи англійську мову — разів у 5 вивчай більше слів, ніж дають у школі".

• 
  "Візьми собі за правило: завше бути справедливим, спокійним, розважливим, мужнім".

• "Буває часто: людина знає бозна-скільки, але розмовляти з нею вкрай нудно, бо вона нічого не тямить розповісти цікаво: в неї нема свого стержня, хребта, до якого кріпиться вся кісткова система. Тобто, така людина не має самої себе (все інше — телевізор, машину, дачу, штани, професію — має!)".

• "Не знаю, чи є в тебе дівчина. Коли є (чи — коли буде) — намагайся, щоб вона була вища за тебе. Тобто, щоб ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її — небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати тобі змогу — кращати, а не гіршати".
  
  

 

Видатний англійський вчений Ісаак Ньютон

 

Деякі цікаві факти із життя Ісаака Ньютона:

·         Iсаак Ньютон ніколи не був одружений і не залишив після себе нащадків.

·         Ньютон був членом Палати лордів. Засідання Палати лордів відвідував регулярно. Однак протягом багатьох років він не сказав ні слова на засіданнях. Усі завмерли, коли, нарешті, Ньютон раптом попросив слова. Присутні очікували грандіозної та розумної промови, але Ньютон у повній тиші проголосив: «Панове, я прошу закрити вікно, інакше я можу застудитися».

·         За своєю неуважністю Ньютон може зрівнятися лише з Альбертом Ейнштейном. Одного разу він вирішив зварити собі яйце, але замість нього опустив в окріп свій кишеньковий годинник. Помилку вчений помітив лише через 2 хвилини.

·         Великий вчений не боявся експериментувати на самому собі. Доводячи, що людина бачить навколишній світ в результаті тиску на сітківку ока світла, Ньютон тонким зондом натиснув собі на дно очного яблука, ледь не втративши при цьому очі. Різнокольорові кола, які побачив при цьому вчений, довели висунуту ним гіпотезу.

·         Існує міф, що Ньютон відкрив закон земного тяжіння, коли йому на голову впало яблуко. Насправді, на роздуми про земне тяжіння вченого наштовхнуло яблуко, що просто впало з гілки дерева, коли він прогулювався у саду.

·         Ісаак Ньютон любив іноді щось майструвати. Одного разу він випиляв у вхідних дверях отвір для кішки, щоб вона могла вільно виходити у двір, коли їй заманеться. А коли кішка народила шістьох кошенят, Ньютон випиляв у дверях ще шість маленьких отворів.

·         Узимку 1677 року в будинку Ньютона спалахнула пожежа через те, що його собака перекинула лампу. Велика частина рукописного архіву вченого згоріла.

 

СКОВОРОДИ ЗОРЯ У ВІЧНІСТЬ ПРОМОВЛЯ.

Видатний український філософ-містик, богослов, поет та педагог був чи не найцікавішою постаттю історії українського духу. Офіційних даних щодо цієї постаті, яка стала мегапопулярною вже за життя, збереглося небагато. Натомість є чимало легенд.

Одна з найвідоміших легенд про Сковороду полягає у тому, що Григорій Савич умів передбачати долю. Доводять це двома історіями. Перша розповідає про його гостини у Києві. Мовляв, одного разу він приїздив у гості до друга Іустина.

Пішов прогулятися Подолом – аж раптом відчув трупний запах. Сковорода зібрав речі і поїхав геть з міста, а за кілька тижнів у Києві розпочалася епідемія чуми, а місто закрили.

За іншою легендою, Григорій Савич точно знав дату своєї смерті. За переказами, 9 листопада 1794 року після обіду поет узяв лопату, викопав собі могилу, потім пішов у кімнату, надів чисту білизну, підклав під голову сумку з власними пожитками і ліг спати, ніколи більше не прокинувшись.

 

Цікаві факти із життя відомого українського філософа

 

Був загадковим від народження

Про більш-менш точну дату народження Григорія Варсавича (Савовича) Сковороди (1722 рік) стало відомо лише через 200 років після цієї події – саме тоді дослідники віднайшли в одному із його листів згадку про святкування власного дня народження (датами й святкуваннями він взагалі не дуже переймався). Мандрівний філософ походив із родини спадкових козаків з Полтавщини.

Не мав вищої освіти, але був розумакою

Сковорода мав виняткові здібності до навчання. Вже у 16 років вступив до Києво-Могилянської академії, першого вишу в Україні, де вивчав церковнослов’янську й латину. Проте вищої освіти він так і не здобув (хоча й згодом не раз намагався у кращих університетах Будапешта, Відня, Братислави), але сам досконало оволодів багатьма мовами, такими, як єврейська, грецька, польська, німецька, італійська та французька.

Був блогером свого часу

За життя Сковороди не було надруковано жодного його твору, хоча в рукописному варіанті вони існували (переважно староукраїнською та латинською). Але він був добре знаний – на кшталт сучасних блогерів. Вважався основоположником жанру байки в українській літературі. Загалом Сковорода написав 17 філософських творів і 7 перекладів. Найвідомішими є його твори «Сад божественних пісень», «Жінка Лотова», «Байки Харківські».

Найвище цінував свободу

Сковорода по-різному підписувався – часом подвійним іменем Григорій вар Сава Сковорода, часом Даниїл Майнгард. Ще називав себе Варсавою, тобто сином свободи. Це дійсно важило для нього багато – головним сенсом людського існування він вважав духовну свободу й самопізнання. Тому Григорій навіть не одружився, хоча й хотів, і був закоханий. Але прагнення до свободи переважило, і він покинув наречену просто на весіллі. Й, подейкують, свідомо зарікся від інтимного життя.

Насправді невідомо, який мав вигляд

Сковорода уявляється нам стриженим під горщик вічним студентом (хоча помер він у 71 рік). Але всі його портрети є копіями з міфічного оригіналу – гравюри з нібито прижиттєвого портрета, який колись кимось був завезений у Москву (його ніхто не бачив). Отже, Сковорода міг виглядати абсолютно інакше. В будь-якому разі, треба ж якось його уявляти.

Як став панібратським Савичем

Савич – це ніби друге ім’я Сковороди, наче він є для всіх товаришем. «Винен» у цьому той самий Кавалерідзе, автор його пам’ятника, встановленого у 1976-му в Києві навпроти корпусу Могилянки.

Загалом скульптор є автором багатьох пам’ятників Сковороди й режисером фільму про нього, куди він сам добирав актора, і вже там фігурував Савич. Кавалерідзе посприяв тому, щоб образ Сковороди став рухомим, мандрівним – бідним студентом-бурсаком. Тож і Варсавича спростили до Савича, який вештається по землі, аби сходити Україну ногами.

Був неординарним вчителем

За часів вчителювання у Харківському колегіумі Сковорода мав власну систему оцінювання. Замість балів він писав таке: «туповат», «вельми туп», «туп», «сущая бестолковщина». Або: «понят», «весьма понят», «напевно понят», «возможно не понят». Або ж: «остр», «вельми остр», «зверок вострой», тобто той, що знання хапає на льоту.

Потім він відмовився від стезі учителя – не ходив по хатах, не вчив селянських дітей. Це міф. Він був тим, кого запрошували для бесід, адже розмова заміняла у ті часи сучасні інтернет, телебачення, радіо.

Любив дороге й вишукане

Сковороду часто зображують таким бродягою, що жив, де приймуть. Але це не так. Він дійсно любив ходити пішки та влітку жив у лісах-полях, а взимку – по хатах та монастирях. Спав не більше чотирьох годин на добу й був бадьорий. Але при цьому він полюбляв вишукані й дорогі речі. Так, наприклад, його заможні друзі висилали йому окуляри, які було непросто дістати в ті часи, дорогі музичні інструменти, виконані на замовлення за кордоном, сир пармезан, привезений з Європи.

Не терпів москалів

У своїх філософських трактатах Сковорода писав про свободу особистості в кожному, тобто був демократом. І гнобителів не любив. Якось Катерина ІІ забажала побачити вже відомого українського філософа особисто. Він прибув на її запрошення до палацу. Коли цариця зайшла до зали, всі присутні вклонилися, окрім Сковороди. Катерина розгнівалась: як так, чому? А він відповів: «Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся». Потім, кажуть, імператриця запрошувала його лишитися при дворі співаком, але він відмовився.

Вмів передбачати долю

На підтвердження цього є дві бувальщини. Перша – про його гостини у Києві, коли він приїхав до друга Іустина. Пішов прогулятися Подолом, аж раптом відчув трупний запах. Тоді Сковорода зібрав речі й поїхав геть, а за кілька тижнів у Києві розпочалася епідемія чуми. Друга – про відчуття своєї смерті. 9 листопада 1794 року по обіді він узяв лопату, викопав собі могилу, уславши її дубовим листям. Зайшов до хати, перевдягнувся у чисте, поклав торбу під очі й заснув вічним сном. А щоб померти, він навмисно прийшов у своє улюблене село Іванівка, що на Харківщині.

 

 14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Указ N 945/2006 про установу цієї пам’ятної дати підписаний Президентом 10 листопада 2006 року. Чорнобильська катастрофа — найбільша за всю історію ядерної енергетики. В житті українців Чорнобиль є незаживаючою раною болю і втрат. Масштаби лиха та важкість наслідків стали найтяжчими в історії нашої планети.

Героїзм ліквідаторів врятував мільйони життів. Ціною свого життя і здоров’я, під великими дозами опромінення вони зупинили невидимого і дуже підступного ворога. Ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС завжди будуть для нас символом громадського подвигу та самопожертви, які заслужили вдячність мільйонів наших співгромадян. Під час страшного лиха вони добровільно зголосилися прийти на допомогу в умовах невідомої на той час небезпеки. На жаль, це коштувало їм підірваного здоров’я, а багато кому і життя. Їх мужні дії допомогли значно зменшити негативні наслідки катастрофи для України та світу.

Пропонуємо увазі користувачів книжки, в яких можна ознайомитися зі спогадами учасників ліквідації та дізнатися про найновіші дослідження наслідків Чорнобильської трагедії.

    Не стихає Чорнобильський біль. Книга-реквієм : хроніка подвигу чорнобильців Тернопільщини / упоряд.: М. Ротман, Н. Ротман. — Тернопіль : Терно-граф, 2017. — 280 с. : іл.

Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними лісами славилась чорнобильська земля. Та тільки — до жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі 1986-го. Відтоді ця земля стала називатись зоною — скаліченою, непридатною для життя місцевістю. І якщо від атомної катастрофи здригнулися серця всіх землян, то слово «зона» не перестає боліти у цих серцях вже понад тридцять років і ще надовго лишиться в пам’яті людства.

Ми висловлюємо велику пошану ліквідаторам Чорнобильської катастрофи. Низько схиляємо голови перед тими, хто усвідомлено й жертовно віддав своє життя, виконавши найвищий обов'язок перед рідною землею і перед рідним народом — зупинив ескалацію катастрофи, унеможливив її переростання у глобальний винищувальний смерч для всієї України. Їхній подвиг є яскравим свідченням того, що лише ми самі, спроможні відвести біду від нашого дому, від кожного мешканця нашої землі і наших нащадків.

Низький уклін пам'яті тих, хто не дожив до цього дня. Обов’язок кожного з нас — пам’ятати про це й підтримувати тих, до кого у сім’ю прийшла чорнобильська біда.

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПРАВ ЛЮДИНИ

 

10 грудня щороку у світі відзначається Міжнародний день прав людини (Human Rights Day). Цього дня в 1948 році Генеральна асамблея ООН проголосила Загальну декларацію прав людини. Це був перший міжнародний документ, який задекларував основні права і свободи особистості.

 

– Права людини – це вираження свободи людини. Коли з’явилися держави, правлячі класи встановили для людей обов’язки і заборони. Тобто можна говорити лише так, а не так. Вірити можна тільки у тих богів, а не у тих. Так робити не можна, а можна і треба працювати на пана. Усе це було потрібно, аби одні могли експлуатувати інших. А пригноблені не могли повстати.

 

Але у людини є прагнення свободи. І люди почали говорити, що вони мають право думати, говорити, вірити і діяти так, як вони бажають, а не так, як від них вимагають монархи та правляча аристократія. Говорити і повставати.

 

Уперше права людини були записані в законах під час американської та французької революцій, тобто повстань на захист свобод – Декларації незалежності США (1776) та Декларації прав людини і громадянина (1789). Ці декларації проголосили свободу совісті, слова, об’єднань, зібрань. Навіть – право на повстання.

 

Протягом ХІХ століття низка європейських країн записала у своїх законах соціальні права: на працю, освіту, охорону здоров’я, пенсії, відпочинок.

 

Зрештою, 10 грудня 1948 Генеральна асамблея ООН проголосила Загальну декларацію прав людини. Ця декларація – збірка основоположних прав (включаючи право на повстання), яке вибороло собі людство протягом тисячоліть.