День пам'яті жертв голодомору.

Щохвилини з вересня 1932 року по липень 1933-го помирали щонайменше 17 осіб, щогодини - більше 1000, щодня - понад 24 тисячі. За десять місяців Україна втратила майже чверть свого населення. В голодомор, за оцінками дослідників, померло від 7 до 10 мільйонів чоловік. Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду - діти.

Щорічно в цей день проходить акція "Запали свічку". У шкільній бібліотеці було оформлено  виставку " День жалю. День скорботи і печалі" та проведено бесіди " Пам'ять про голодні роки". Діти познайомились з творами українських письменників, у яких яскраво трагічно розкрита тема Голодомору. Згадали ті страшні роки, запалили свічку пам'яті, та пом'янули хвилиною мовчання жертв Голодомору...

 

 

    Україна – це територія гідності й свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції – наш Майдан 2004 року, який був Святом Свободи, і Революція 2013 року, Революція Гідності. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи.
Революція Гідності кардинально змінила напрямок розвитку держави та суспільства, згуртувала свідомих, зрілих громадян - справжніх патріотів Батьківщини.

В бібліотеці школи була представлена виставка на тему  "Гідність і Свобода" 

Учні молодших класів намалювали малюнки на тему Україна - вільна.

 

    20 листопада — Всесвітній день дитини. Діти – наша надія і сподівання, наше майбутнє. Свята духовно збагачують дитину, розширюють її знання про навколишній світ, допомагають відновлювати старі й добрі традиції, об’єднують і спонукають до творчості. В цей день була організована в нашій  шкільні бібліотеці виставка «Країна  дитинства», яка познайомила дітей з правами, які надаються їм для навчання, розвитку творчих здібностей. З учнями була проведена бесіда  і діти отримали позитивні емоції та гарний настрій.

    Діти – це квіти нашого життя! І це не просто гарна фраза. Діти – це найголовніший скарб нашого суспільства. І від того, як ми їх виховуємо, які зерна добра, справедливості, мужності ми в них закладемо, залежить не тільки майбутнє нашої країни, а й майбутнє всього нашого світу.

Діти з великим захопленням розмальовували картинки. Права дитини у малюнках

 

    16 листопада світ відзначає Міжнародний день толерантності. 

Цього дня за традицією в різних країнах світу проводяться акції, спрямовані проти екстремізму, різних форм дискримінації та проявів нетерпимості.

Саме тому в цей день для учнів  4 класу було проведено урок - діалог “Толерантність — це єдність у різноманітності”. Бібліотекар школи ознайомила дітей з книгами, які дуже важливо читати дітям, щоб вони виросли здатними до співчуття, терпимості, пошуку справедливості та любові. Діти активно обговорювали риси притаманні толерантній особистості. Вони розмалювали картинки  на тематику толерантність.

     В шкільній бібліотеці була представлена виставка «  Думки про толерантність»

 

Щорічно 13 листопада, починаючи з 1998 року, у світі відзначається Всесвітній день Доброти. Шкільний бібліотекар підготувала викладку « Дари Добро!»

  Добро наповнює життя людини сенсом,  який супроводжує її протягом усього життя.

    Не секрет, що в сучасному високотехнологічному і швидкісному світі все частіше людські почуття та моральні якості відходять на другий план, і зокрема – доброти серед нас стало набагато менше – цей факт, на жаль, очевидний.

Спеціально для цього Дня французький художник Оріль створив символ – відкрите серце. Запрошуємо усіх небайдужих людей приєднатися до цього доброго, чудового свята. Це так просто – посміхніться прохожому, обійміть батьків або друга, зробіть комплімент колезі або начальнику, подаруйте квіти сусідці чи незнайомці, зателефонуйте друзям і скажіть їм, які вони чудові, переведіть бабусю через дорогу, але тільки ту, якій точно треба на іншу сторону проїзної частини, змайструйте і повісьте на вулиці годівницю для птахів, нагодуйте бездомне кошеня чи цуценя

 

 

    Федір Достоєвський — один з найбільш значних російських письменників свого часу. Його романи, особливо «Злочин і покарання», принесли йому всесвітню славу, а романи Достоєвського були переведені на десятки мов. Та й інші його твори нітрохи не менш цікаві — чого варті одні тільки «Брати Карамазови» і «Ідіот»!

Факти з біографії Достоєвського

1. Достоєвський мав дворянське походження, але він про це так ніколи і не дізнався, що цей факт виявився, коли складати генеалогічне древо письменника початку його дружина вже після його смерті.
2. Юний Достоєвський вчився читати з релігійних книг.
3. Своїм улюбленим літератором Федір Достоєвський вважав Пушкіна. Більше того, неабияку частину його творів він знав напам’ять.
4. Достоєвський дуже любив міцний чорний чай, і пив його настільки часто, що для нього завжди тримали напоготові гарячий самовар.
5. У романі «Біси» Достоєвський описав революціонерів з гуртка Петрашевського. За цю непривабливу правду його дуже не любив в. І. Ленін.
6. За листування з опальним Бєлінським і публічне зачитування його листів Достоєвський у 1949 році був засуджений до страти, але в підсумку вирок був замінений на каторжні роботи. На каторзі письменник провів більше чотирьох років.
7. Обидва сина Федора Достоєвського пішли по стопах батька і теж стали письменниками, хоча батько наполягав на професії інженерів, вважаючи її надійною і прибутковою.
8. Рідний брат Достоєвського також був літератором. Вони разом видавали два журналу, але після смерті брата письменнику залишилася величезна купа боргів, які йому довелося виплачувати майже до кінця життя.
9. В «Злочині і покарання» Достоєвський описує реально існуючі в Петербурзі місця. Натхнення він знаходив, гуляючи по місту.
10. Всі свої найвідоміші романи Достоєвський написав протягом останнього десятка років життя.
11. Протягом усього життя Достоєвський мав пристрасть до азартних ігор.
12. Знаменитий роман «Гравець» був написаний Достоєвським рівно за три тижні. Тоді він гостро потребував грошей, і мотивом до написання роману послужило бажання заробити.
13. Федір Достоєвський був, за свідченнями сучасників, людиною дуже вразливим, і не раз падав в обморок.
14. Іван Тургенєв іноді називав Достоєвського «російським маркізом де Садом» з-за його своєрідних пристрастей.
15. Письменник суттєво змінив свій образ і став розсудливим, коли в 45 років одружився вдруге. Його дружині було 20, і вона його просто обожнювала.
16. Після смерті Достоєвськго його дружина зберегла йому вірність до кінця свого життя.
17. У джерелах, що описують біографію Федора Достоєвського, згадуються його моторошні ревнощі. Він не раз, приходячи додому, починав обшарювати шафи і підсобки, намагаючись знайти неіснуючих коханців дружини.
18. За свої рукописи Достоєвський отримував втричі менше, ніж Тургенєв — 150 рублів проти 500. Сам він вважав, що його творчість коштує дорожче.
19. Будучи досить пихатою людиною, Достоєвський неодноразово влаштовував публічні читання своїх творів для всіх бажаючих.
20. Першим серйозним романом Достоєвського, написаним їм незабаром після звільнення з армії, була книга «Бідні люди». Критики сприйняли її прихильно.

 

 В рамках Тижня знань безпеки життєдіяльності в шкільній бібліотеці була представлена виставка « Пожежа  - біда для всіх» Знайомтесь! Дотримуйтесь правил безпечної поведінки з вогнем і бережіть себе!

 

 

    Це свято було започатковано 9 листопада 1997 року Указом Президента № 1241/97 "Про День української писемності та мови" на підтримку "ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства".

За православним календарем у цей день вшановують пам'ять преподобного Нестора-літописця. Преподобний Нестор Літописець – киянин, у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Книжкова справа стала змістом його життя. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова. Він є автором найдавнішої пам'ятки історіографії та літератури українців – "Повісті минулих літ", яка була завершена близько 1113 року. Цей твір складений на основі сучасних автору подій і архівних літописів, народних переказів та оповідань. Це перша в Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій.

Багато цікавинок про історію української мови, про її унікальність, про традиції та обереги, ми зібрали на книжковій виставці «До рідного слова торкаюсь душею.

 

    Свято встановлено відповідно до Указу президента України від 20 жовтня 2009 року.

Битва за визволення України тривала 680 діб. Вона входить в ряд найбільш вирішальних операцій у німецько-радянській війні і стала найважливішим етапом на шляху до перемоги над нацизмом.

У ході визволення України – протягом січня 1943 – жовтня 1944 років на території України радянськими військами проведено 15 наступальних операцій, із них 11 стратегічних і 4 фронтові, найважливішими з яких стали:

–          Воронезько-Харківська (13 січня – 3 березня 1943 р.);

–          Донбаська (13 серпня – 22 вересня 1943 р.);

–          Чернігівсько-Полтавська (26 серпня – 30 вересня 1943 р.);

–          Корсунь-Шевченківська (24 грудня 1943 – 17 лютого 1944 р.);

Першими на землю України вступили війська 1-ї гвардійської армії під командуванням генерала В. Кузнєцова і 18 грудня 1942 р. визволили Луганщину.

23 серпня 1943 р. звільнили Харків, практично повністю зруйнований окупантами.

Війська Червоної армії вийшли до Дніпра фронтом від Києва до Запоріжжя. Уночі проти 21 вересня 1943 р. почалося форсування Дніпра – епопея масового героїзму радянських воїнів.

22 вересня 1943 р. були визволені найважливіші промислові центри Донбасу, a 8 вересня м. Сталіно (зараз м. Донецьк).

14 жовтня 1943 р. було визволене м. Запоріжжя.

25 жовтня – м. Дніпропетровськ.

6 листопада 1943 р. війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала М. Ватутіна звільнили від нацистських окупантів столицю України м. Київ.

У період зими – весни 1944р було визволено всю Правобережну Україну.

2 лютого 1944 р. війська 1-го Українського фронту почали наступ на Рівненсько-Луцькому напрямку. Були визволені від окупантів Луцьк і Рівне, Тернопіль, Вінницю.

Війська 3-го Українського фронту за підтримкою сил Чорноморського флоту успішно здійснили Одеську операцію, у ході якої були визволені Херсон (13 березня), Миколаїв (28 березня), Одеса (10 квітня).

8 квітня 1944 р. почалися кровопролитні бої за Крим. 9 травня 1944 р. від загарбників був визволений Севастополь. 12 травня Крим був цілком визволений від німецько-фашистських військ. Влітку і восени 1944 р. завершилося визволення території України від німецько-фашистських загарбників.

28 жовтня 1944 р. останні окуповані гітлерівцями території України були визволені радянськими військами.

На окупованій території країни загинуло 5,5 млн. осіб, у тому числі майже 4 млн. мирних жителів, до Німеччини було вивезено приблизно 2,2 млн. остарбайтерів

На території України цілком чи частково було зруйновано понад 700 міст і 28 тисяч сіл, близько 10 мільйонів людей залишились без даху над головою, знищено понад 16 тисяч промислових підприємств.

В ході війни бойовими нагородами було відзначено близько 2,5 млн. воїнів-українців

 

    Класик української літератури Іван Антонович Кочерга відомий як видатний творець історичної драми. Мудрий філософ, добрий мрійник і гуманіст, він вірив у людей, славив благородство їхніх душ, силу їхнього розуму і творчої енергії, із захопленням і подивом оспівував справді високі поривання їхніх сердець. Світлими почуттями любові до людини пройняті кращі твори І. Кочерги: “Алмазне жорно”, “Свіччине весілля”, “Ярослав Мудрий”, у яких відтворена героїчна й трагічна історія нашого народу. Першим твором, написаним на історичну тему, була комедія “Фея гіркого мигдалю” (1925), дія якої відбувалася на початку XІX століття.

    Твори Івана Антоновича Кочерги вчать нас любити свою історію, свою славну минувшину, прищеплюють нам благородні почуття патріотизму, гуманізму, гордості за велич і геній народу – творця історії і невмирущої культури.

 

    Іван Федорович Драч – український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Перший голова Народного Руху України. Герой України.    

     
             «Художнику – немає скутих норм.
                 Він – норма сам, він сам в своєму стилі»
                                                                         Іван Драч

 

 

    Минуло 115 років від дня народження Івана Багряного (псевдонім Івана Павловича Лозов’ягіна; 1906—1963), українського поета, прозаїка, публіциста й політичного діяча, що належав до покоління Знищеного українського Відродження, більша частина з якого була розстріляна, а частина стала вигнанцями. До останніх належав й Іван Багряний.

10 цікавих фактів про Івана Багряного

1. Творчість починав з малювання. Багряний вчився в Краснопільській художньо-керамічній професійній школі за фахом «малярство та гончарна справа», у 1925-му працював у Кам'янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон», а в 1926-му вступив до Київського художнього інституту. До захисту диплому його не допустили через «політичну неблагонадійність».

2. У віці 25 років був арештований за контрреволюційну діяльність і відбував заслання в БАМЛАГу (Байкало-амурский виправно-трудовий табір). Втік з заслання і два роки жив в Зеленому Клину — заселеній українцями території на Далекому Сході. Спогади про цей час перетворилися у роман «Тигролови» (спочатку мав назву «Звіролови»).

3. Роман «Тигролови» Іван Багряний написав за два тижні. Переховуючись у конспіративній квартирі знайомого на Львівщині, він створив рукопис. Друкована версія була готова 16 грудня 1943 р. Один примірник Багряний відіслав у журнал «Вечірня година», а другий — на літературний конкурс, оголошений «Українським видавництвом». В конкурсі він розділив перемогу з повістю Тодося Осьмачки «Старший боярин».

4. Під час Другої світової війни співпрацював з ОУН і УПА. Зв’язки з ОУН встановив, ще живучи в Охтирці. Після переїзду на Львівщину в 1943-му році він створював антифашистські листівки, малював плакати, писав сатиричні та бойові пісні.

5. У 1944-му році емігрував до Німеччини. Однією з причин стали розбіжності у поглядах з керівництвом УПА. Жив у таборі для переміщених осіб у місті Новий Ульм. Там у 1946-му році він написав памфлет «Чому я не хочу вертатись до СССР?» (перша назва — «Чому я не хочу вертатися на «родіну»?») у відповідь на примусову репатріацію біженців з СРСР.

«Я не хочу вертатись на ту «родіну». Нас тут сотні тисяч таких, що не хочуть вертатись. Нас беруть із застосуванням зброї, але ми чинимо скажений опір, ми воліємо вмерти тут, на чужині, але не вертатись на ту «родіну». Я беру це слово в лапки, як слово, наповнене для нас страшним змістом, як слово чуже, з таким незрівнянним цинізмом нав’язуване нам радянською пропагандою. Більшовики зробили для 100 національностей єдину «совітську родіну» і нав’язують її силою, цю страшну тюрму народів, звану СРСР. Вони її величають «родіна» і ганяються за нами по цілому світу, щоб на аркані потягти нас на ту «родіну». При одній думці, що вони таки спіймають і повернуть, в мене сивіє волосся, і вожу з собою дозу ціанистого калію, як останній засіб самозахисту перед сталінським соціалізмом, перед тою «родіною». (Уривок з памфлету «Чому я не хочу вертатись до СССР?»)

6. Заснував у Німеччині газету «Українські вісті». Іван Багряний був її головним редактором з 1946 до 1963, коли письменник пішов з життя. Навколо видання сформувалися кілька видавництв («Україна», «Прометей»), які друкували заборонену у СРСР літературу та переклади закордонних творів українською мовою.

7. У 1950-му році видав у Франції роман «Сад Гетсиманський». Твір детально описує допити і використання тортур слідчими НКВС щодо в'язнів, а також згадує життя в трудових таборах. «Архіпелаг Гулаг» Солженіцина побачив світ через 23 роки.

8. Був серед засновників трьох українських організацій за кордоном. Це Українська Революційна Демократична партія (УРДП), ОДУМ (Об'єднання демократичної української молоді) та МУР (Мистецький Український Рух). Останній через деякий час перетворився на об'єднання українських письменників «Слово» у США.

9. Одним із перших відкрито заявив про те, що на боці нацистської Німеччини воювали українські підрозділи. Зробив він це в романі «Огненне коло». В ньому він описав битву під Бродами, у якій зійшлися радянська армія та українські підрозділи німецьких військ. Особливу увагу присвятив дивізії «Галичина».

10. Помер у 1963 році й похований у Новому Ульмі. На надгробку вибиті рядки з поеми Багряного «Мечоносці»: «Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами».